Веломандрівка Закарпаттям (12-18 липня 2012 року)

Давно в мене була мрія здійснити подорож Карпатами. І в цьому році вона збулась!

Передмова

Похід був запланований і здійснений буквально на протязі двох тижнів. Досить суттєву допомогу  надали матеріали походу, який здійснили наші товариші Вітя та Валід наприкінці червня цього року.  План веломандрівки був викладений на цьому блозі. Незважаючи на створену тему на форумі "Быстрее ветра" подорожувати ми вирушили в двох: я та моя дружина Олена. 

 

Загальні дані про маршрут подорожі:

Воловець - Пилипець - Сойми - Міжгір'я - Синевір - Синевірська Поляна - о.Синевір - Колочава - Драгово - Нижнє Селище - Іза - Хуст - Виноградів - Сільце - Залужжя - Мукачеве - Чинадійове - Мукачеве - Середнє - Ужгород.

Ходових дів: 5. Трансферних днів: 2. Пройдено: 352 км. Загальний набір висоти - 3400 м.

День 0. Трансфер до Воловця (12 липня 2012 року)

Майже добу нам було потрібно, щоб доїхати до Воловця та розпочати нашу мандрівку. Пригоди розпочалися вже в Полтаві.
Рано з ранку, ще не було і п'яти годин ми приїхали на Київський залізничний вокзал. Спакували велосипеди і чекали на прибуття потягу, коли диспетчер по вокзалу сповістив, що він запізнюється на одну годину. Трошки засмучені ми вмостилися на лавці в очікуванні. За цей час я згадав, що забув в гаражі окуляри, велорукавички та складний ніж. Саме в цей час пролунала об'ява, що поїзд запізнюється вже на півтори години. Приймаю рішення швиденько збігати до гаража та взяти забуті речі. Потяг запізнився на дві години, але це в принципі було нам на руку, так як зменшило час, який нам було необхідно очікувати в Києві.
Завантаження в поїзд до Закарпаття пройшло нормально. З нами у одному вагоні їхали ще троє хлопців з Києва, що займаються даунхілом. До речі саме з ними ми вивантажились в Воловці.

День 1. Карпати. Воловець - о. Синевір (13 липня 2012 року)

Не дивлячись на те що перший день мандрівки припав на "п'ятницю 13" весь день був просто супер!
Зійшовши з поїзду (дякую хлопцям з Києва, що допомогли вивантажити велосипед Олени) ми налаштували наші байки і великою компанією з п'яти велосипедистів  вирушили в сторону Пилипця. В Гукливому ми попрощалися з киянами (вони їхали до витягів в Пилипці, щоб покататися з гір) і відвернули з дороги в сторону в пошуках старої дерев'яної церкви. Дорога до церкви була розбита і мокра - видно було, що вчора тут пройшла сильна злива. І ось перше визначне місце на нашому шляху - дерев'яна церква Святого Духа.

с. Гукливий, Церква Святого Духа

Після огляду церкви почало світати і ми вирушили на наш перший перевал. Піднялися на нього ми доволі легко. За перевалом нас чекав швидкісний спуск по гарному асфальту. Тут головне було не проскочити поворот до водоспаду "Шипіт". На в'їзді в Подобовець я побачив грунтову дорогу направо, допит місцевого "язика" підтвердив правильність мого вибору та ми вирушили по цій дорозі. До речі хочеться відмітити, що весь наш маршрут ми проходили по двухкілометровій карті Карпат, яку я купив ще в 2006 році. GPS в наших телефонах використовувався лише для запису треку та позиціювання на місцевості.
Після повороту дорога йшла по грунту, хоча в цій частині Карпат, те по чому ми їхали важко назвати грунтом, т.я. це суміш каміння різного розміру з деяким додаванням грунту.
Навколо відкривались чудові краєвиди.

в районі с. Подобовец

дорога на Пилипець

Переїхавши через невеличку гору та спустившись по щебеневій дорозі ми виїхали до гірськолижного курорту за селом Пилипець, де зустріли київських велосипедистів. Вони саме домовлялися за проживання з господарем туристичної хати Іваном. Уточнивши де знаходиться водоспад ми вирушили до нього.

Туристичні готелі, на горі - витяги

Водоспад був абсолютно "цивільний". Коли я їхав сюди, думав побачити більш дикі місця, а виявилось, що навколо водоспаду облаштована територія, до речі, за вхід до якої збирають гроші (але ми не платили, тому що касира ще не було на робочому місці). Сам водоспад "Шипіт" виглядав чудово. Пару фото на згадку і ми вирушаємо назад до привітної садиби пана Івана.

Водоспад "Шипіт"

Сніданок в садибі був чудовий. Домашня яєчня з салом і свіжими огірками, трав'яний чай. Все це коштувало 15 грн. До речі на цьому пристойні ціні закінчились, аж до самого Ужгорода.
Поснідавши і вже остаточно попрощавшись з київськими байкерами ми вирушили назад до Подобовця. Сонце вже було високо і навколо відкривались прекрасні пейзажі.

В Подобовці знаходиться дерев'яна Миколаївська церква.

По дорозі від Подобовця до Пилипця знаходиться готель на території якого є кемпінг. Коли ми проїжджали повз нього, там як раз стояла табором група польських туристів. Привітавшись з ними ми продовжили наш шлях.

Кемпінг між Подобвцем та Пилипцем

В Пилипці на території готелю "Аратта" знаходиться музей макетів дерев'яних церков. Вхід платний. Макети створені місцевим майстром.

Музей дерев'яних церков

В середині музею

с. Пилипець, церков Різдва Пресвятої Богородиці

В кінці села можна оглянути не макет, а реальну дерев'яну церкву. Дерев'яні церкви та природні  красоти це основні визначні місця на цій ділянці маршруту. І з кожним роком дерев'яних стародавніх церков стає все менше, як правило через людську недбалість. А попереду нас чекало с.Ізки зі ще однією цікавою церквою.

с. Ізки, Миколаївська церква

По дорозі нам зустрічались річечки і доволі великі річки. Місцеві мешканці настільки суворі, що навіть плавають по тих річках на авто :)

На в'їзді в с. Сойми нас зустрічає красива будівля санаторію. Також трошки тішить реклама з назвою місцевої фірми що виробляє мінеральну воду - SOYMI LTD, майже SYOM LTD :).
Доїжджаємо до широко розрекламованого мінерального джерела. Поки я вирішую виробничі питання по телефону, Олена набирає пляшку води. Куштуємо - яка гидота... І варто зазначити, що біля джерела постійно зупиняються авто і люди набирають по декілька пляшок.

Санаторій в с. Сойми

Дорога іде весь час вниз і тому доволі швидко ми добираємося до Міжгір'я. Тут нас вже зустрічають ціни для туристів. Обід обходиться в 100 грн. Відпочивши ми вирушаємо на штурм Міжгірського перевалу. На годиннику близько 2 годин дня, сонце в зеніті, спека і наслідки доброго обіду... З невеличкими остановками, мені навіть метрів 300-500 прийшлось пройти, ми все ж таки в'їджаємо на перевал. На альтиметрі телефона - 985 м. Більше 500 м набору висоти за один підйом, для нас це рекорд! Краєвиди навколо захоплюють подих.

На Міжгірському перевалі

Дорога до Міжгір'я

Не перевалі при бажанні можна купити сувенірів та випити чаю. За перевалом нас чекав крутий спуск до с. Синевір від якого знову підйом до с.Синевірська Поляна. Саме цей відрізок мені досить добре запам'ятався та сподобався. Вже трошки стомлені ми часто зупинялись щоб відпочити та помилуватися краєвидами, річками, джерелами і водоспадами.

Джерело з якого ми пили воду

Водоспад

Привал на березі 

Дорога в Карпатах

Так доволі повільно ми піднялися до початку дороги на озеро Синевір. Тут ми і зупинилися в готелі "Арніка". На цьому велосипедна частина подорожі на цей день була закінчена.

Трек першого дня походу (13 липня 2012 року)

Трошки перепочивши ми вирушили в пішохідну прогулянку навколо озера Синевір. Озеро виявилось невеличким. Завдяки тому, що прийшли ми майже ввечері то і людей вже було не багато. Саме озеро доволі красиве, нажаль велика кількість людей та будівель прямо не березі не дають змоги повністю насолодитись з'єднанням з природою.

о. Синевір

о. Синевір

Трек пішохідної прогулянки до озера Синевір (13 липня 2012 року)

Пішохідною прогулянкою наші мандри в цей день і завершилися. Прийшовши до готелю ми відключились щойно опинились на ліжках.

День 2. Прощання з Карпатами. о. Синевір - Нижнє Селище (14 липня 2012 року)

З ранку зовсім не хотілось кудись їхати, але дорога кликала. Спакувавши речі ми вирушили до Колочави. Бігборд біля готелю сповіщав нас, що до Колочави залишилось всього 25 км.

Дорога майже весь час йшла вниз і ми розуміли, що цей день мандрівки буде прощальним з Карпатами. Тому ми насолоджувались гірськими краєвидами.

 

 

Колочава зустріла нас дерев'яною Святодухівською церквою.

с. Колочава, Святодухівська церква

В Колочаві досить розвинутий туристичний бізнес. Всюди висять рекламні стенди які розповідають, що це село 10 музеїв та 50 пам'ятників. Ми не перевіряли цю інформацію, але музей-скансен "Старе село" з радістю відвідали. Ще Колочава відома, як культурний центр чехів. Ще за часів Австро-угорської імперії тут народився та мешкав відомий в Чехії літератор - Іван Ольбрахт.

Пам'ятник вівчарю

Вхід до скансену "Старе село" охороняє місцевий опришок 

Колочаївська вузькоколійка

 

З Колочави наш шлях прямував на південь. Вітер як завжди у подорожах був у обличчя, тому не дивлячись на постійний спуск, можливості швидко їхати не було. Поряд с цим дорога стала доволі погана, а іноді асфальт просто счезав і на його місті з'являлась дорога з великого щебеню.

По такій дорозі ми прямували вперед. Невдовзі почався підйом, а згодом по ліву сторону від дороги крізь дерева ми побачили велике водосховище. Можливість нормально сфотографувати його з'явилась вже прямо біля дамби.

 

На обід зупинились в селі Забрідь, що перед Драгово. Поки обідали роздивлялись місцевих селян. Охайно одягнені, приїхали до магазину за хлібом і паралельно пропустити кухоль другий пива. Говірка звичайно, не полтавська, іноді було відчуття, що ми все ж таки в Угорщині, а не в Україні. Ще одне спостереження, багато місцевих людей їздять на автомобілях з чеськими номерами. Мабуть це пов'язано з тим, що багато людей з цих сіл  працюють в Чехії.

Проїхавши Драгово ми почали шукати поворот на село Копашнове і в цей час натрапили на багато кущів ожини. 

Ожина

Комплекс збудований місцевим генералом на добру пам'ять о собі та своїй родині

Поворот ми не пропустили. Його було важко пропустити, тому що біля нього стояла композиція з Діви Марії в оточенні трьох архангелів. А ось далі почалась "...опа". Поки ця "опа" йшла вверх було півбіди (хоча ми постійно думали, що не туди поїхали), а ось коли дорога з великого щебеню пішла під великим кутом до низу, це було вже зовсім екстримально. 

Місцеві дороги

Проїхавши Копашново ми в'їхали в Нижнє Селище. І тут все почалось. Спочатку ми заїхали на місцеву сироварню. Ми знали що тут проводять екскурсії та продають сир. Окрім вивіски, що це сироварня, на будівлі зовсім були відсутні позначки про часи роботи і взагалі де до неї знаходиться вхід. Нарешті знайшовши відкриті двері, я зайшов до будівлі. Спитавши чи є хто живий, пішов на голос. Мене зустріла жінка, яка сказала, що екскурсії зараз нема, а ось сир вона може продати. На моє запитання який в них сир, вона відповіла запитанням чи я сам приїхав. Здивувавшись, я відповів, що не сам, а з дружиною. І тут вона мені видала - приходьте з дружиною, а вам одному я розповідати не буду. Я чесно кажучи сів на п'яту точку. Оговтавшись вийшов з цієї будівлі пообіцявши собі ніколи туди не приїздити і всім не радити.

Непривітня сироварня в Нижньому Селищі

Проїхавши майже все село ми звернули до готелю "Колиба Опришків" (він же готель "Скорпіон"). На території розташувався готель, колиба, ставок із золотими рибками і два макети замків - Хустського та Мукачевського.

Готель

Колиба 

Мукачевський замок

Хустський замок

І ось в цьому цікавому місті зі мною сталась друга неприємність. Після вечері в колибі я отруївся.  

Трек другого дня походу (14 липня 2012 року)

День 3. Короткий переїзд. Нижнє Селище - Виноградів (15 липня 2012 року)

Отруївся я доволі сильно. Майже всю ніч не спав. На додаток до цього всю ніч і ранок йшов дощ. Годинам к десяти ранку ми зібрали речі та вирушили в напрямку Хусту. Спасало те, що більша частина дороги йшла в низ. В Хусті побачили вказівник на страусову ферму. Біля воріт нас зустрів хазяїн, як виявились він був учасник телевізійного шоу "Фермер шукає дружину" (щоправда я подібні проекти не дивлюся). Під'їхав ще автобус з туристами і Олена пішла на екскурсію. Я залишився за забором в затінку відпочивати.

м. Хуст, страусина ферма

Господар ферми

Поки відпочивав почув цікаву історію про ферму та її господаря, яку розповідав старший туристичної групи своєму товаришу. В цей час Олена прослухала цікаву екскурсію про страусів. Виявилось що вони всеїдні. Вартість одного маленького страусу 100 євро. Ціна порожнього яйца страуса - 100 грн. Ось такі ціни!

Виїхавши с ферми ми зустріли тандем з двома швейцарцями. 

До руїн замку ми вирішили не підніматися. Проїхалися по центру міста. Як раз була неділя і  в багатьох церквах міста відбувались служби.

м. Хуст, костел св. Єлізавети

Проїхавши містом ми рушили далі. Завершальним пунктом призначення на сьогоднішній день було вибрано м. Виноградів. Зупинились в готелі "Затишок". Слід зазначити що це був найкращий і найдешевший готель за весь час подорожі. Ціна номеру становила 180 грн. В номері були холодильник, LCD-телевізор, кондиціонер, супутникове телебачення, гарне ліжко і зручний санвузол. Наш номер знаходився на мансарді дерев'яного будинку.

м. Виноградів, номер в готелі "Затишок"

Всього за цей день ми проїхали 37 км. Це був найкоротший переїзд, що був зумовлений моїм самопочуттям. Але як кажуть нема біди без добра. Тільки ми розклалися у номері, як розпочався дощ. Дощ шов весь останок дня і всю ніч. 

Трек третього дня походу (15 липня 2012 року)

День 4. Замки Закарпаття. Виноградів - Чинадійово - Мукачеве (16 липня 2012 року)

На ранок велосипеди, що ночували вже другу ніч на вулиці були повністю мокрі. Попрощавшись с гостинним готелем ми вирушили на огляд руїн замку у Виноградові. 

м. Виноградів, готель "Затишок"

на території готелю

м. Виноградів, руїни замку 

м. Виноградів, палац Перені

Оглянувши Виноградів ми вирішили змінити попередній план мандрівки. Після Виноградову ми вирушили прямо на Мукачеве. Подолавши цю відстань із Мукачевого ми вирушили до Чинадійово.

Велосипедний магазин в м. Мукачеве

В Чинадійово ми приїхали до замку Сент-Міклош. Історія цього замку досить цікава, особливо цікава його новітня історія. Десять років тому напівзруйновану будівлю взяв в оренду у держави місцевий художник Йозеф Бартош. Нам провели чудову екскурсію по замку. До речі всі екскурсії - безкоштовні. Кожен відвідувач має можливість надати благодійну допомогу на реконструкцію будівлі.

Господар замку Сент-Міклош Йозеф Бартош та наш екскурсовод Тетяна

Відновлений інтер'єр

Біля замку Сент-Міклош

замок Сент-Міклош

Далі наша дорога була до санаторію "Карпати" де знаходиться колишній палац родини Шенборнів. Зараз в цьому будинку знаходиться корпус санаторію.

палац Шенборнів

Проїхавши більше 100 кілометрів ми нарешті зупинилися в готелі на околиці Мукачевого з цікавим видом на замок.

Трек четвертого дня походу (16 липня 2012 року)

День 5. Завершення мандрівки. Мукачеве - Ужгород (16 липня 2012 року)

Завершальний день походу ми розпочали з огляду Мукачевського замку. 

Замок в Мукачеве

В середині замку

Виїхавши з міста ми зразу побачили знак, що пропонував нам пересуватись по велодоріжці.

Спробувавши місцеву "велодоріжку" ми повернулись на трасу де наша швидкість зразу підвищилась на 10 км/год. Не зважаючи на великий трафік пересуватись по трасі було доволі комфортно. Якість покриття була відмінна і тому доволі швидко ми приїхали до незвичайного футбольного поля де Олена спробувала пограти.

Похиле футбольне поле

На шляху до Ужгорода нас вітали руїни колишніх фортець.

Руїни замка в с. Середнє

І ось нарешті ми прибули до Ужгорода. Часу в нас залишилось не багато. Ми оглянули центральну частину міста, відвідали ужгородський замок і скоштували млинців в одній із кав'ярень.

При в'їзді в замок 

Залізничний вокзал в м. Ужгород

Мандрівка завершилась на новому вокзалі який нагадує чарівний замок.

Трек п'ятого дня походу (17 липня 2012 року)

Майже весь сьомий день (18 липня 2012 року) ми провели в потязі. На вокзалі нас зустрічали Вітя та дядя Коля, за що їм окрема подяка. Там же на вокзалі ми купили білети на потяг для наступної мандрівки! Так що далі буде...

Наші фото:

23 липня 2012 року